Світ знаходиться в стані дрімоти, гріховного сну, спить... Будить його Бог жорстокими війнами, моровими пандеміями, техногенними катастрофами, спустошуючими пожарами, повенями, руйнівними торнадами, землетрусами, засухами, неурожаями. ... До цього переліку можна добавити нещодавно непередбачувану високу температуру влітку та майже небачені морози теперішньою зимою, які зненацька охопили більшу частину Європи, до якої входить і наша Україна. Та навіть на звичайному побутовому рівні теж не все гладко: між людьми різноманітні страждання, гіркі сльози, зітхання, стогін ... і тяжка невиліковна хвороба, непорозуміння в сім'ях, ворожнеча, в інших невдячні діти, невдалі плани, розбиті надії, гіркі розчарування, матеріальні нестатки, в других не гоїться рана за втратою найдорожчих людей: батьків, чоловіка, дружини, дітей ... і т.д.

І ось ми стоїмо на роздоріжжі розбиті, розгублені в безкінечних трагедіях, що ж робити і який мудрець знає чи підкаже відповідь? І в пошуку вигаданого, примарного земного щастя, такі заклопотані, що цілком забули, навіщо ми живемо, яка мета нашого життя?

Але згадаймо і пам'ятаймо, що сказано про це у Святому Євангелії? “Царство Боже, або, що теж саме, джерело щастя в середині вас!” сказав Спаситель. (Лк. 17:20) Воно полягає у виконанні заповідей Божих, у задоволенні своїм становищем і повній відданості волі Божій. А отже, у мирі і спокої совісті, яка ні в чому не докоряє. Бо чиста совість — це і є очищена душа. Тому сьогодні в переддень великого посту нам (Вам) дається надзвичайна велика нагода зробити поступ у своєму житті, який зцілить душу, а та, вже зцілена, буде в змозі зробити щасливішими біля неї присутніх. Тобто, нам дано ще час для покаяння, очищення, виправлення, вибачення. Бо Господь сказав: “В чому застану, в тому і судити буду!”

Пригадується мені розповідь однієї вже немолодої жінки, яка вперше, можливо випадково (під проводом Божим?) попала на обряд Прощенної неділі. Затамувавши подих з молитвою на устах була учасницею цього (для неї) дивовижного дійства, коли більше десяти священиків з Архиєпископом, як Святі Апостоли Христові, які несуть нам Слово Боже та приклад, як правильно жити у цьому неспокійному світі, відправляти службу. Сивочолі, зі сльозами на очах, вклоняючись, просили один в одного і у всіх присутніх пробачення. І як вона з трепетом підходила до них вклонитися та торкнутися не тільки рукою, а й ніби часточкою серця. Такими всі люди здавались їй близькими в цей святий момент, панувало надзвичайне піднесення. І пам'ять її відгукнулася спомином про ті далекі безбожні часи на Україні, про свою сусідку, уже дуже стареньку, та не завжди лагідну, своєрідну жінку. Яка в певний час з паличкою, горблячись ходила сходами від дверей до дверей зі своїм “Простіть мені...” По різному ставились люди до її “дивацтва”.

Але тепер з висоти уже прожитих років, на той час, для нас молодих та майже “безвірних” то був чудовий приклад, а для неї необхідність закладена у її далекому дитинстві. Часто різка у побуті, вона відчувала потребу вибачення, яку принесла до нас зі своєї далекої від нашої Галичини Чернігівщини.

Тож просіть прощення зі щирістю, великою добротою в серці, щоби бути почутими. Вчімся не ображати, а якщо і образили то вміймо достойно просити вибачення і великодушно прощати.

А що значить пробачити? Це значить виправдати, вибачити і більше не згадувати. Тому, то страшенний гріх смертний — злопам'ятність, тобто, злослів'я, злобажаність, свідоме непрощення. Тоді коли ми не хочемо вибачити, виправдати людину щоби більше не говорити про неї погане. Бо найбільша причина залишитися без вічного спасіння — наш язик... Але вміння пробачити — це є особливий дар від Бога, який базується на великій любові до ближнього. І пам'ятайте, тільки від любові до Бога появляється любов до людей. Нема любові до Бога, не буде і любові до людей. А звідки їй взятися?! Тільки благодать Святого Духа через богоспілкування ( тобто через молитву і святі таїнства) може вложити в нас вміння, а головніше, потребу любити ближніх. Сама по собі людина немічна, хоч би, що їй не здавалось власною заслугою. Це обман. Тому ви ( ми) повинні завжди у всьому просити Всевишнього: “ Поможи! Охорони! Я сам нічого не можу без Твоєї допомоги, без Твоєї сили, без Духа Святого! Нічого не можу! “ А просити треба так, як просять діточки, щоб одержати бажане. І при цьому бути абсолютно послушними, щоб безвідмовно все виконувати, нічим свого “я” не виражати, своєї волі не мати.

Хвалять — мовчіть,
сварять — мовчіть,
обговорюють — мовчіть,
жалітися — бійтеся.
Сльози жалю до себе
є Богопритивними.
Знаєте — мовчіть,
не знаєте тоже мовчіть.

Рішення на таку покору волі Господа радить нас дітьми Божими, як говорив Апостол: “ І не я живу, а живе в мені Христос.” Таким чином, якщо хочете такої довершеності і блага підчиняйте своє життя так, щоб кожний крок, кожна дія — внутрішня, зовнішня — було виконанням волі Божої, свідомим виконанням, і в той же час нероздумуючим і беззаперечним. Постановіть собі так і не інакше, відносно вашого особистого життя, що вказано у слові Божому. Виберіть, пристосуйте до свого стану перебування і положення, щоб стало ясно в чому виконувати волю Божу, і не відступайте ні на крок не дуже мудруючи, що із того вийде, бо можна розгубитися.

Наберіться терпіння і результат буде неперевершений, так, що будете здивовані, звідки беруться сили і підтримка, мудрість і добрі люди в самий потрібний час і толк у всьому. Не забуваймо, що все твориться з волі Божої на землі через людей.

Один із прикладів можна взяти до уваги: якщо тебе образили, Воля Божа відома — пробачити. Ну і вибач не роздумуючи, не порушуючи Волі Божої. А скажи зразу: “Прощаю, така Воля Божа” - і всім сумнівам кінець. (старець ієромонах Сампсон (граф Сиверс))

Прощенна Неділя показує, як тісно пов'язані з нею всі заповіді Божі. Дуже доречна одна з них “Не осуджуй”... Знаємо її всі та чи дотримуємось? Недобрим словом, наклепом, не роздумуючи, чи не задумуючись ображаємо інших, одночасно себе, а найбільше нашого Господа! За що неодмінно попадаємо в таку ж або подібну ситуацію, над якою раніше, може, навіть сміялися. І дуже дивуємось, як таке могло трапитись зі мною?... Кожен з нас сам дуже грішний перед Богом і заслуговує суду Божого, тож, чи нам судити погрішності інших?

Так, що, “невибачена, непрощенна всяка людина, яка судить іншу, тому, що тим судом, яким судить іншого - осуджує себе, тому, що судячи другого робить те саме”. І тільки Господь знає істинну і ціну кожного.

Всьому свій час і час всякої речі під небом...
І найважливіша з цих “речей” наше відношення з Богом.
Тільки це в кінцевому результаті визначає зміст нашого приходу у цей світ.

о. Микола Филик
South Bound Brook, NJ