2018 Mission Team of the UOC of the USA Completes Missionary Activities in Ukrainian Orphanages
2018 Mission Team of the UOC of the USA

2018 Mission Team of the UOC of the USA Completes Missionary Activities in Ukrainian Orphanages

DAY 1

This year as we entered the Apostle’s Fast, during which we honor and commemorate the work and sacrifice of Christ’s Disciples, our own Apostles began their journey to spread the love of Christ across the globe, following the instructions of the Lord and the example of the first Twelve who spread the Word throughout the Lands.

After being Commissioned as Missionaries by His Eminence Metropolitan Antony at the Metropolia Center of the Ukrainian Orthodox Church of the USA, the members of the Mission Team, which in addition to His Eminence Archbishop Daniel included Olga Coffey (St. Andrew the First-Called Apostle Ukrainian Orthodox Cathedral, Silver Spring, MD), Subdeacon Mykola Zomchak and Subdeacon Yurij Bobko (St. Sophia Ukrainian Orthodox Theological Seminary, South Bound Brook, NJ), Very Rev. Fr. Volodymyr Muzychka (St. Volodymyr Ukrainian Orthodox Cathedral, New York, NY), Deacon Paul Cherkas, Maryann Cherkas, Marissa Lozeau and Stephanie Ann Karas (Holy Archangel Michael Ukrainian Orthodox Church, Woonsocket, RI), Orest Mahlay (St. Vladimir Ukrainian Orthodox Cathedral, Parma, OH), Andrew Powers (Protection of the Birth-Giver of God Ukrainian Orthodox Cathedral, Southfield, MI), Matthew Scutchfield (St. Andrew Ukrainian Orthodox Church, Boston, MA), Lynne Nemeth (St. Vladimir Ukrainian Orthodox Cathedral, Philadelphia, PA), Olena Lymar (St. Volodymyr Ukrainian Orthodox Cathedral, Chicago, IL), and Natalie Hlushko (St. Demetrius Ukrainian Orthodox Cathedral, Carteret, NJ), boarded a plane and flew across the ocean to Kyiv, Ukraine, from where they would begin their mission work.

Arriving in Kyiv on the 5th of June, the team lost little time before embarking on the true purpose of their travels – visiting the orphans and sharing the joy of Christ with them. The very next day the team hopped a train and traveled four hours to reach the city of Znamyanka, in the Kirovohrad region of Ukraine, which is the location of the orphanage which houses up to 120 severely handicapped children, predominantly from the Chornobyl region of Ukraine. The staff have been trained to provide the best care covering a wide spectrum of physical, social and psychological needs. The children are engaged daily with various therapies and activities, which are not only aimed to help them physically, but, to provide them with activities they enjoy, and achievements they can reach.

Upon arriving in Znamyanka His Eminence Archbishop Daniel and the Mission Team members were met by the Director of the orphanage, Tatiana Ivanivna Valko. However, the most joyous greetings came from the orphans themselves, who upon seeing Vladyka Daniel ran forward to give him hugs and chatter away about their latest accomplishments. As the team members filed in behind His Eminence, the orphans picked out all the familiar faces of the returning members and immediately ran to give them hugs and smiles. It was like the reunion of good friends who had missed each other over the past many months. Peeking from behind their “friends” the orphans eyed the new members of the team, who were yet unknown, but, would soon also be considered dear friends.

The first full day at the orphanage, the mission team, joined by staff members, took the orphans outside to enjoy the lovely summer weather. The children, many wheelchair bound, enjoyed slides, teetertotters, and just being wheeled around the grounds enjoying the sunshine and birdsong. As the mobile children enjoyed the sunshine, many team members returned to the orphanage to spend some precious time with the children who could not be moved and remained lying in their beds. Visiting each room, and each child, the members greeted them with smiles and expressions of joy, inspiring the children and letting them know that they too were loved and never forgotten. These children reacted to the gentlest touch upon their cheeks, or a hand lovingly smoothing their hair. The mission members were repaid for the smallest kindness with the largest smiles imaginable. These children, whom it is easy to feel pity for, are the most loving and innocent creations of the Lord; and while the members had come to show them Christ, often they found Christ being shown to them through the orphans.

As the sun ebbed, the team members took some of the older orphans on an excursion to the corner store, stopping to enjoy the train station. While everyone wished to tarry and spend more time enjoying the village sites, they had to hurry back to be on time for Evening Prayers.

As the twilight set in, the Mission Team members joined His Eminence Archbishop Daniel, who was accompanied by a number of the children, to pray. With the patience of a good shepherd, His Eminence lovingly gathered the orphans around himself, helping them join in and read some of the prayers.

Vladyka stated that, “being here, I think of the words of the Savior, that in order to truly follow Jesus, we have a duty to protect and care for life, every life.” His Eminence not only talked the talk, but, walked the walk and was a great example to those who watched, and learned how through kindness, and patience we all are to react and act towards even the most innocent and defenseless of society.

The following day the sun shown brightly, and the birds sung joyfully, enticing everyone to once again go outside to enjoy the bounty of nature. Once again, the team members joined the children on the slides, and swings, tossed horseshoes with them, blew bubbles, created masterpieces of chalk upon the pavement, danced and enjoyed each other’s company. The highlight of the afternoon was the impromptu musicale. The music instructor joined the outing, pulling out his accordion and Mission Team Member, Matt Schutchfield, joined him on a violin. Soon everyone was singing and swaying. With broad smiles upon their faces the children clapped and sang along. It was amazing to witness the wide repertoire of Ukrainian folk songs, as well as current melodies, that the children have memorized and excel at. Once again, all too soon, the hours flew by unnoticed, as everyone was lost in joyful camaraderie.

The day ended with the mission team sifting through their luggage and pulling out all the supplies and gifts they had brought along for the children and staff members. There were diapers, lotions, shampoos, candies, socks, bracelets, and all manner of items that would bring smiles to young faces. Delivering the items, the team once again visited each child in their rooms. This time the visits were bittersweet, as the following day they would be leaving Znamyanka for their next destination. With bear hugs, and sorrowful looks the children bid farewell to the team members, imploring them to not forget about them, but, to return, and once again bring joy in to their world.

DAY 2

The following day the team was once again in transit. This time they traveled westward towards Vinnytsia, where they were able to spend some time with the children and staff from the Bratslav Educational Institution for orphaned children, and children deprived of parental care. The children in this facility are educated and made to feel like they are members of a large family. The institute boasts excellent medical care, sporting equipment, clean and spacious classrooms, as well as prayer room, psychologist’s office, and a self-service kitchen. The team spent the afternoon socializing with the children, enjoying a nature walk, fun and games, which culminated in an outdoor picnic.

This was the first time many of the Mission Team members had visited this part of Ukraine. They were privileged to visit the Vinnytsia Humanitarian Pedagogal College, an educational institute with the status of a higher educational establishment with a humanitarian focus.

The team also visited several local sites of interest including the memorial to the victims of the 1937-38 Vinnytsia Tragedy, which encompassed series of executions of thousands of citizens of the city of Vinnytsia and its surrounding area, perpetrated in 1937–8 by the NKVD during the Yezhov terror. Approximately 11,000 people were murdered with a shot to the back of their necks and buried in mass graves. All identifying clothing and documents were buried in separate graves in order that if found, the bodies would not easily be identified. Laying lilies at the memorial and saying prayers for the peaceful repose of the victims, 90% of whom have never been identified, the team members quietly continued their journey, contemplating the many difficulties and obstacles Ukrainian people have had to overcome.

Throughout the remainder of the day, the team visited a number of local churches and were pleasantly surprised by an impromptu program by the choral ensemble “Solomia”, under the leadership of Fr. Nazariy Davydovskii, in honor of academic excellence.

As the evening hours came upon them, the team headed to the Roshen Multimedia Fountain. The fountain was built on the river Southern Buh in Vinnytsia City near Festivalny Isle. It is the only multimedia fountain in Ukraine and the largest floating fountain in all of Europe. Everyone was amazed as images danced upon the pulsating waters keeping rhythm with the music that was playing through loud speakers. The fountains were a beautiful ending to an educational and fulfilling day.

Місійна Група Церкви відвідала школу-інтернат на Вінничині

За доброю традицією щороку прочани УПЦ з США на чолі з архієпископом Даниїлом, звершують поїздку до України, в завдання якої входять благодійні відвідини з християнською місією дитячих будинків та інтернатів. Цього року місійна група з США відвідала Вінниччину де мала змогу разом з вихованцями школи – інтернату ознайомитися з історичною спадщиною східного Поділля.

Подорож розпочалася з невеличкого селища міського типу, древнього Брацлава, який за дев’ять століть свого існування був свідком чималих історичних подій. Історія Брацлава насичена подіями та яскравими особистостями, які гармонічно вписалися в його минуле.

Вдивляючись через вікно на мальовничі пейзажі Поділля в дорозі швидко промайнула година часу. І ось наш автобус зупиняється біля загальноосвітньої школи-інтернату І – ІІІ ступенів – гімназії. Переступивши поріг інтернату, в оточені своїх вихованців, групу радо зустрічає директор навчального комплексу Ніна Олексіївна. Після знайомства і короткого екскурсу навчальними корпусами, для групи з вихованцями, розпочалася прогулянка Брацлавом. Три дівчинки в білих вишитих сорочках ретельно підготували, для очікуваних гостей, маленьку програму. Не бажаючи затримуватися ми вирушили в історичну подорож славетним містечком.

Історія Брацлавщини тісно пов’язана з тривалою і кривавою боротьбою козаків з Польщею. У 1569 році Брацлав увійшов до складу Речі Посполитої, користуючись привілеями Магдебурзького права, він став центром воєводства. Життя багатьох видатних постатей того часу тісно пов’язане з Брацлавщиною. Серед них були гетьман Іван Виговський, Павло Тетеря, Юрій Хмельницький, Петро Дорошенко, Іван Сірко та Данило Нечай, бюст якого знаходить в Брацлаві. Саме туди направилася наша група. Під час екскурсії ми дізналися, що Данило Нечай був брацлавським полковником, який відзначився в багатьох боях, приймав участь в битвах під Меджибожем, під Старокостянтиновом, під Пилявцями, командував київським гарнізоном чим здобув повагу та шану серед козаків. Однак, поблизу села Красне, що на Вінниччині, Нечая застала лиха година. Під покровом ночі до Красного в повній тиші підійшли основні сили коронного війська на чолі з Марціоном Калиновським. На той час козаки відпочивали після бурхливого святкування масляни. Нечай був впевнений, що ворог далеко і на випадок небезпеки про це його сповістить загін сотника Шпаченка, який вже на той час, був вирізаний чотирма тисячним загоном польських драгунів на чолі з Лянцкоронським в містечку Ворошилівка. Стосовно смерті Нечая, є дві версії, згідно однієї він потрапив в полон і був страчений, по іншій, помер під час бою. Як би там не було, але військові подвиги Данила Нечая увіковічені в каміні на згадку нащадкам.

Після цього група вирішила відвідати незвичний музей, який загубився в зелених вуличках провінційного українського містечка, це приватний музей єврейського побуту та голокосту. Заснувала його голова єврейської громади Брацлава Фаїна Михайлівна Баєк, яка дала обітницю своєму помираючому батькові, що допоки буде жити, буде продовжувати його справу і говорити людям про голокост. У своєму батьківському будинку вона облаштувала невеличку експозицію з побутових речей, які належали її батькові, колишньому в’язню концтабору «Мертва петля», що розташовувався неподалік Брацлава в селі Печора. За її словами перед війною у Брацлаві нараховувалося близько семи ста євреїв, більшість з яких померла в концтаборі. Жахлива доля спіткала і єврейських вихованців дитячого будинку, яких в лютому 1942 року місцеві поліцаї втопили в ополонці. Це жахливі сторінки нашої історії, які справили не аби яке враження на нашу групу. Всі мовчки входили в невелику кімнату і одразу звертали увагу на арештантську робу з жовтою зіркою Давида. Група дивилася фотографії, слухала життєві історії про ті страшні роки фашистської окупації, які з білю в серці і тремтячим голосом розповідала Фаїна Михайлівна. Після невеличкої екскурсії господарі садиби за встановленою у них традицією пригостили всіх пирогами та печивом.

Після цього наша група пішки вирушила до ще одного цікавого історичного об’єкту, який має світову славу та є центром постійного паломництва хасидів, це місце поховання Натана Штернгарца учня відомого рабина, засновника, так званого «брацлавського хасидизму» Нахмана, який був правнуком засновника хасидизму Баал Шем Това. Нахман, не мав сина, який би продовжив проповідувати ідеї хасидизму, і головним послідовником Нахмана став його учень Натан, який впродовж 34 років публікував усні історії з життя свого вчителя та поширив традицію щорічного зібрання хасидів в Умані на Рош-Га-Шана. Поряд з Натаном знаходиться могила його тестя Давида Цві Ойербаха, який певний час був головним рабином Шаргорода. Рабин Давид та його родина спочатку були противниками хасидизму, але за легендою, бачучи духовну користь від хасидизму підтримали Натана. Зараз поховання Натана у хасидів вважається святинею, до нього приїжджають з різних країн, моляться, просять про допомогу. Окрім склепу поруч на замковій горі розташоване старовинне єврейське кладовище, найстаріше віднайдене поховання датується 1800 роком, але є інформація, що в Брацлаві існують поховання ще з ХІV століття, якщо це підтвердиться, то прийдеться переглянути офіційну точку зору, стосовно появи перших єврейських поселень в Брацлаві. Екскурсію для нашої групи провів спадковий охоронець єврейського кладовища. Його прадід, українець за походженням, ще до війни працював доглядачем цього кладовища, а коли Вінниччина була окупована фашистами, Єфрем так звали його діда, разом зі своєю дружиною Лідією, рятували єврейських дітей за що посмертно отримали звання Праведників світу. Взагалі, Брацлав доволі відомий в ортодоксальних колах іудаїзму, але більше, як символічний простір позначаючи течію хасидизму, а ніж населений пункт на Вінниччині.

Дорогою назад, ми звернули увагу на залишки колишнього пивзаводу за переказами одна з будівель пустуючого підприємства, свого часу була синагога рабина Нахмана. Також до нашої уваги припав колишній млин Яна Солітермана вбитого під час єврейського погрому у 1919 році. Зараз його могила знаходиться на єврейському кладовищі на замковій горі з якої відкривається дивовижний вид на вкриту густими деревами та пахучими травами місцевість.

 

Не аби як приємно було спостерігати, як владика Даниїл спілкується з оточуючими його вихованцями інтернату, в свою чергу вони розповідали йому про свої плани на майбутнє, ділилися думками та цікавилися життям за кордоном. Як виявилося, багато з цих дітей прожило чимало років в Брацлаві, але вперше чули про його славне минуле.

Повертаючись до автобуса група зупинилася ще біля одного відзначеного місця - пам’ятнику польовій кухні, інженер якої, полковник Антон Федорович Турчанович, свого часу проживав у Брацлаві. Спректована ним польова кухня пройшла дві світові війни і навіть сьогодні використовується для потреб армії.

Після невеликої екскурсії Брацлавом було вирішено перепочити і влаштувати для дітей пікнік. Для цього обрали мальовничу місцевість неподалік Брацлава спеціально облаштовану для відпочинку. Тут наша група пожвавіла, під керівництвом владики кожен отримав свою роботу, хтось під наглядом дорослих розводив багаття, хтось збирав сухе гілля, інші накривали стіл та нарізали хліб. Кожен відчував себе потрібним і намагався виконати покладену на нього роботу як найкраще, особливо старалися наймолодші вихованці інтернату, маленькі хлопчики та дівчатка, які збирали гілочки. Ми в свою чергу заохочували їх і намагалися кожному приділити увагу. В сучасному світі ми доволі часто не помічаємо один одного, інколи навіть не чуємо про що нам говорить наш ближній, але як важливо сприйняти свого ближнього, почути те, що не було сказано та підтримати його. Спостерігаючи за нашими дітками, ми намагалися дати їм те, що вони не отримають в інтернаті в першу чергу – увагу та тепло.

Після обіду, чимало задоволена та відпочивша, наша група вирушила до іншого, не менш відомого та історично насиченого міста – Тульчина.

Перші письмові відомості про місто Тульчин датуються 1607 роком і пов’язані з родиною Калиновських, які зробило його визначним торговим центром. У другій половині XVII століття Тульчин перебував під владою Речі Посполитої, а потім під Османською імперією. Але в кінці століття завдяки графу Станіславу Потоцькому, Тульчин стає культурним центром Поділля, справжнім європейським містом з розвинутою інфраструктурою та промисловістю.

Свого часу Станіслава Потоцького називали «некоронованим королем». Це була найбагатша та найвпливовіша людина Подільського краю. Найвідомішим пам’ятником архітектури залишеним родиною Потоцьких у Тульчині безперечно є палац і саме туди направилася наша група. Будівництво цього палацу розпочалося у 1782 році за проектом французького архітектора Лакруа. За часів засновника, палац представляв з себе архітектурний ансамбль з декількох монументальних споруд. Туди входили окрім самого палацу, два бокові флігелі, бібліотека в якій налічувалось близько 17 000 томів, друкарня, картина галерея, турецька лазня, оранжерея, службові приміщення, театр, який до речі мав в своєму репертуарі сім опер та 200 акторів.

В радянські часи в палаці розмістилося Тульчинське училище культури. З 2017 року на території палацу проводиться щорічний фестиваль «OperaFest», який збирає тисячі глядачів. Навпроти палацу верх по вулиці знаходиться кафедральний собор на честь Різдва Христового також збудований на кошти Потоцького, для домініканських монахів. Для будівництва собору граф спеціально запросив архітекторів з Англії, які мали спроектувати копію собору Святого Петра що в Римі. Будівництво тривало з 1786 по 1817 роки. Однак після приєднання Поділля до Російської імперії в 1832 році домініканський монастир передали православній Церкві. В 1928 році більшовики конфіскували собор та облаштували в ньому театр. Перед собором стоїть пам’ятник російському фельдмаршалу Олександру Суворову, який на початку ХІХ століття був головнокомандуючим російськими військами на Поділлі, штаб яких базувався в Тульчині і певний час Суворов жив в палаці Потоцького. Ці історичні факти та монументальність палацу і собору не аби як вразили нашу групу, яка довго роздивлялася внутрішнє оздоблення церкви та мала змогу помолитися перед місцешанованим образом святителя Миколая.

Перший день нашої місійної подорожі підходив до завершення. Ми багато дізналися про історичне минуле східного Поділля, побачили вражаючі по своїй монументальності та красі об’єкти, а найголовніше подарували вихованцям інтернату незабутні враження.   

 

Наступного дня наш ранок почався з відвідин Вінницької парафії Вознесіння Господнього та подячного молебня за яким наша група молилася за всіх дітей сиріт та сиротинці в яких ми побували. Після молебню всі пішки рушили до меморіалу жертвам сталінських репресій, де мали змогу ознайомитися з фактами, які змушують здригнутися від жаху, але про які ми зобов’язані пам’ятати. Це були найтрагічніші епізоди нашої історії. В 1943 році окупаційна влада ініціювала у Вінниці розкопки масових поховань вінничан розстріляних в 1937 – 1938 роках. Всього було розкопано 95 могил з яких ексгумували 9439 тіла. Братські могили були знайдені на території Центрального парку культури, фруктовому саду та на православному цвинтарі. Під час ексгумації до могил приходили місцеві жителі, які в рештках людських тіл намагалися розпізнати своїх родичів. Всього вдалося ідентифікувати 679 чоловік. Наша група заспівала вічну пам’ять усім загиблим від рук безбожної влади та мовчки поклала квіти до меморіалу.

Після цього ми направилася в жіночий монастир що знаходиться в містечку Браїлів, який був заснований в 1635 році в Вінниці Михайлом Кропивницьким. Свого часу монастир прийняв унію, але в 1795 році був повернутий православним. В 1845 році при керуванні Подільською єпархією єпископом Арсенієм (Москвиним) обитель була переведена в Браїлів і розмістилася в пустуючих приміщеннях колишнього католицького монастиря. В ніч на 30 вересня сестри Вінницького монастиря хресною ходою перешли до Браїлова. Після чого розпочався розквіт чернечого життя в Браїлівській обителі. Трудами сестер при монастирі облаштували сиротинець для дівчаткок – сиріт, відкрили жіноче училище, богадільню, недільну школу, а з початком першої світової в монастирі діяв лазарет для поранених солдатів. В 1932 році монастир був закритий. Тільки під час фашистської окупації до розореної обителі знову повернулися черниці, але вже у 1962 році сестер повторно вигнали, а в приміщеннях монастиря розташувався гуртожиток профтехучилища. Відродження чернечого життя в Свято – Троїцькому Браїлівському монастирі розпочалося в 1989 році, коли обитель повернули Церкві. У 1995 році до монастиря повернулася і її святиня, Браїлово – Ченстоховська ікона Божої Матері, яка зникла в 1962 році після його закриття. Ця ікона подарунок засновника обителі Михайла Кропивницького, яка дуже шанувалася і була головною святинею в монастирі. Її повернення до рідних стін стало справжнім дивом та безкінечною радістю для сестер. Ще однією святинею в монастирі є Браїлово-Почаївська ікона Божої Матері, яка зникла при нашесті турків. Майже випадково в 1887 році в Свято-Успенській Почаївській лаврі професор Ніжинського ліцею протоієрей Андрій Хойнацький натрапив на ікону Богородиці з написом: «Зображення чудотворної ікони Божої Матері Браілівської». Вже наступного року з дозволу лаврського духовенства ікону перенесли в Браїлівський монастир.

Браїлів ще цікавий тим, що саме тут певний час жив та творив відомий композитор Петро Чайковський. Перебуваючи в Браїлові він написав оперу «Орлеанська діва», а також романси «Серед шумного балу» та «То було ранньої весни». На цьому наша культурна програма не закінчилася, ми відвідали Вінницький гуманітарно-педагогічний коледж в якому працює та творить талановитий музикант, історик, дослідник Поділля, спадковий священник Назарій Давидовський. Разом зі своїм творчим колективом, хором «Соломією», він виконав українські пісні та духовну музику в сучасній обробці. Музична програма не аби як розслабила та потішила нашу групу, а харизма отця Назарія надихнула на прекрасне. Владика Даниїл після маленького концерту подякував панотцю та гурту за чудове виконання та благословив їх на подальший творчий ріст та підкорення нових творчих горизонтів.

Але й це ще був не кінець, попереду на нас чекала екскурсія історичною Вінницею, яка розпочалася біля приміщення колишнього єзуїтського монастиря. Пізніше в ньому розміщувався Казанський храм в якому свого часу правив архієпископ Подільський і Вінницький Іван Теодорович. На зазначеному місці нас зустрів вінницький краєзнавець, історик, директор Центру історії Вінниці Олександр Федоришен, який провів нашу групу історичними вуличками, розповів про основні факти з історії міста над Бугом. Цікаво, що перші поселення на території сучасного міста виникли ще в скіфський період, однак перше документальне свідчення про Вінницю датується 1369 роком.

Однією з історичних пам’яток Вінниці являються мури, які свого часу були фортифікаційним та храмовим комплексом, який складався з єзуїтського монастиря з костелом, колегіуму, гуртожитку, а також домініканського монастиря. Всі будівлі були щільно огороджені міцними стінами з бійницями та баштами. В місті діяв і православний Вознесенський монастир, яким особисто опікувався Київський митрополит Петро Могила. За його ініціативою при монастирі діяв колегіум, статус якого був аналогічний з Києво – Могилянською академією. Зараз цього монастиря вже не існую. А від єзуїтського збереглися лише окремі споруди колишньої фортеці в яких розміщається Державний архів Вінницької області, краєзнавчий та художній музеї та православний кафедральний Спасо-Преображенський собор в паламарці якого на стелі збереглися домініканські розписи. В цьому соборі приймав таїнство хрещення та вінчання письменник Михайло Коцюбинський, а в 1920 році собор навідували Симон Петлюра та Юзеф Пілсудський. У 80-х роках ХХ століття в соборі розміщувався зал органної та камерної музики. Поступово наша група дійшла до римо-католицького собору Діви Марії Ангельської та монастиря побудованого в стилі тосканського бароко. З відси ми планували потрапити в катакомби, про які ходить багато легенд. Кажуть, колись у сиву давнину підземними ходами можна було пройти через все місто. На жаль, наразі більшість підземель недосліджена і недоступна для широкого загалу, але нам, все таки вдалося потрапити у Вінницькі катакомби. На відміну від нашої уяви про вузькі та тісні лази, це виявилися доволі широкі проходи з високою стелею. В підземеллі панувала абсолютна тиша, всі з цікавістю слухали розповіді про те, як монахи – капуцини варили у цих підземеллях пиво, рятуючи від голодної смерті людей, і як одного разу ченець підсковзнувшись впав у кип’ячий чан. Після цього випадку подейкували, що його привид блукає цими підземеллями. Як ми не прислухалися, але привида так і не побачили, а ось сліди радянської байдужості до історичної спадщини були доволі помітні. Радянська влада використовувала ці підземелля, в часи Холодної війни, в якості бомбосховища на випадок ядерної війни. Зараз для екскурсій відкрита незначна частина катакомб, які використовувалися ченцями в якості пивоварні та погребів для зберігання продуктів.

Продовжуючи  наше  знайомство  з  містом,  ми  дійшли  до готелю «Савой», який має цікаву історію, а що найголовніше коли в 1919 році Директорія УНР на чолі з Володимиром Винниченком переїхала до Вінниці, місто стало тимчасовою столицею УНР, а «Савой» фактично став «кабінетом міністрів». Далі ми прийшли до пам’ятника Симону Петлюрі, який був встановлений в 2017 році біля історичної будівлі в якій розміщалося Міністерство пошти і телеграфів в той час коли Вінниця мала статус тимчасової столиці УНР, а пізніше в цій же будівля розміщувалася військово-похідна Канцелярія Головного Отамана.

На завершення дня наша група відвідала найбільший в Європі плавучий фонтан, який потрапив в десятку найкращих фонтанів світу. Світло-музичне видовище тривало пів години, але за цей час всі отримали купу задоволення і позитиву. Це було яскраве завершення нашого перебування на Вінниччині, яка залишила в нашій пам’яті гарні враження, як сучасне, європейське місто з привітними людьми і яскравим минулим.

Написав ієромонах Софроній (Чуприна)

DAY 3

Having visited with the children of the Bratslav Boarding School, and seen the sites of the city, the team moved on to their next destination by boarding a plane heading even more westward. Upon landing the team visited the Zaluchia Orphanage, a home of about 130 children with major mental and physical disabilities which is located about two hours away from Ivano-Frankivsk (regional capitol) of Western Ukraine. The children at this orphanage are plagued by a myriad of problems: from Cerebral Palsy to Down Syndrome and other forms of mental illness. Many of the residents suffer from multiple birth defects that have been linked to radiation exposure or other environmental toxins.

Moreover, the Team visited the site of the future home of FAITH, HOPE and LOVE Community Center, where four orphans will find permanent home for assisted living purposes. The project is headed by the Ukrainian Charitable Program, under the leadership of Mr. Vasyl Funerko.

Having visited three orphanages, and numerous local sites, the mission team once again boarded a plane to take them back to the capital of Ukraine, Kyiv, where they were to spend one final day, walking the city, worshipping at holy sites, venerating relics and praying for the orphans whom they visited. The team members left the U.S. with a spring in their step, eager to bring the Light of Christ to people in need. They return home, a bit weary, perhaps with a slight drag of their feet, but, the Light of Christ shines even more brightly within them than when they had left.

“Therefore go and make disciples of all nations, baptizing them in the name of the Father and of the Son and of the Holy Spirit, and teaching them to obey everything I have commanded you. And surely I am with you always, to the very end of the age.” (Matthew 28: 19-20)

More Pictures

Mission Trip 2018 - 06/19/2018

Many more pictures…

(328 images)


Share This:



< PreviousNext >
You might also like:

Strategic Plan

image
image
Prayer Books
Prayer Books
Calendar 2024
Calendar 2024
Prayer Book
Prayer Book

  

Recent Galleries
Metropolia
Directories
Institutions
Organizations

Mailing Address
Ukrainian Orthodox Church of the USA
P.O. Box 495
South Bound Brook, NJ 08880

Offices:
Ukrainian Orthodox Church of the USA
Metropolia Center
135 Davidson Avenue
Somerset, NJ 08873